Орест Ратич

Українська Греко-Католицька Церква

Друк
Ціна: 80.00 грн.
ISBN 978-966-2598-76-6
Українська Греко-Католицька Церква (Про об’єднання Українських Церков Східного обряду).
Видавництво Тараса Сороки. Львів: 2016, 120 с.

   «Єдність віри і причастя Святого Духа випросивши,
самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові
віддаймо», — так молимось в одній із Єктеній на Службі
Божій.
   У пропонованому виданні на фактичному матеріа-
лі однієї Галицької сім’ї, що знаходиться в опозиції до
більшовицького режиму, показані методи здійснення
процесу Церковного Єднання та їх наслідки.

Науковий редактор Любомир СЕНИК, доктор філологічних наук,
професор Львівського національного університету
імені Івана Франка, член Національної спілки
письменників України, дійсний член НТШ.
Літературний редактор Ольга Гончар, філолог.
Світлина на обкладинці Деренькова Володимира.


ВСТУПНЕ СЛОВО ПРО АКТУАЛЬНУ ПРОБЛЕМУ
   Українське суспільство здавна усвідомлює необхідність об’єднання Українських Церков Східного обряду.
У різних регіонах України вчителі і науковці, священики і культурні діячі, широкий український загал, у свідомості якого Українська держава є тією інституцією, яка забезпечує нормальний розвиток усього народу і тим самим творить надійну історичну перспективу самодостатності в розвитку всіх без винятку національних структур, як культурно-духовних, так і економічно-виробничих, з метою забезпечення стабільного і повноцінного життя нації.
   До цього, сказати б, правила щоденного життя включена свідомість українського громадянства про необхідність об’єднання Українських Церков Східного обряду. Засада: одна держава — одна церква або один народ (нація) — в одній Вірі і в одній Церкві. Це, без перебільшення, твердий, надійний ґрунт, на якому стоїть духовна єдність народу. Отже, проблему, про яку йде мова у викладі автора Ореста Ратича, годі переоцінити чи применшити, поза всяким сумнівом, її гостру актуальність.
   Гострота проблеми пов’язана з різним розумінням вирішення вказаної проблеми і позиціями Українських Церков Східного обряду, серед яких фактично немає якихось особливих аргументів, котрі мали б скеровувати вищі церковні чини до заперечення єдності саме на ґрунті Східного обряду, який започаткований у Русі-Україні з часів хрещення — прийняття християнства, наголосимо — саме єдності всієї тодішньої держави і, розуміється, народу. Слід підкреслити, що саме в Україні реалізована з давніх-давен по сьогодні безперервність рукопокладення ієрархів Української Церкви, як і у Вселенській Церкві у Ватикані, Верховенство котрої визнають світові християнські церкви.
    Свідомо акцентую на засаді єдності Українських Церков Східного обряду, єдності, яка, по суті, «знімає» будь-які аргументи в бік роз’єднання. 
   Отже, Український Патріархат абсолютно можливий за всебічної згоди Української Православної Церкви КП, Автокефальної і УГКЦ.
   Проте слід мати на увазі, що тільки церкви вирішують вказану проблему, звісно, без будь-якого зовнішнього втручання політичних чи громадських сил та за згодою Константинопольського Патріарха і Папи.
   Щодо УПЦ МП в Україні, то дуже сумнівно, щоб її Верховенство з осідком у Москві, дало згоду на таке
об’єднання — адже непрості стосунки Москви з Ватиканом, та й не тільки; крім того, загальновідомі тенденції щодо «Третього Риму» і реалізації цієї, насамперед, політичної ідеї в столиці Російської Федерації. Принцип об’єднання — всуціль демократичний, тому й мали б вирішувати низові церковні громади УПЦ МП, в якій церкві служити Богові… Відома, зрештою, пропагандистська робота російських ЗМІ, спрямована проти Церков в Україні, які не входять до МП. Ця «чорна» журналістика, що вряди-годи береться й на «озброєння» церквами МП в Україні, без сумніву, має антидержавний і антиукраїнський характер. Залишилися в моїй пам’яті антипапські марші, організовані УПЦ МП в час відвідин України Папи Івана Павла ІІ 23-27 червня 2001 р. Бачив на власні очі, коли відпочивав на Волині і відвідував монастирі МП, де церковна література в переважній більшості є російська і головним чином базована на традиціях РПЦ. Звісно, виникає природне питання: чи не є саме це одним з дуже активних каналів русифікації України?
   Нарешті, не витримує будь-якої критики т. зв. «рускій мір», творцем і активним пропагандистом якого є Кирил — Патріарх РПЦ. Згідно з цією русифікаційною, по суті імперіалістичною «теорією», на Європейському Сході, де знаходиться територія України і Білорусії, є єдиний російський народ, немає ні українців, ні білорусів… Отож, як говорять у нашому народі, з цими діячами «нам не по дорозі»!
   Отже, об’єднання Українських Церков Східного обряду — реальна річ. Про неї колись мріяв і чимало докладав зусиль Митрополит Андрей.
   Заради Його пам’яті і єдності українського народу, який незвичайною ціною сьогодні відстоює зі зброєю в руках і будує Незалежну Соборну Українську Державу, зробімо важливий крок для остаточного утвердження на наступні тисячоліття Української Церкви Східного обряду, Держави і Нації — цієї унікальної Трійці, без якої немислиме наше майбутнє.
   Орест Ратич віддає багато інтелектуальних сил для збереження в українській пам’яті мартирології Української ГК Церкви, яка віддала сотні і сотні життів отців Церкви задля нашого духовного майбутнього. Праця цього автора відзначається широкою документацією архівних і родинних матеріалів і служить вельми добрій справі історії Церкви, вивчення якої поглиблює відчуття Віри і патріотизму багатьох поколінь як сучасності, так і майбутнього.

Любомир Сеник
Львів, 20 жовтня 2016.