Іван Романюк

На довгій ниві

Друк
Ціна: 99.00 грн.
ISBN 978-966-2598-18-6
- Львів: ПП Сорока Т.Б., 2013. - 360 с.

   Спогади Івана Романюка, написані в еміґрації, охоплюють кінець XIX – більшу частину XX століття. В них, на тлі об’єктивного висвітлення історичних подій, показано “виживання” українців Східної Галичини під різними окупаційними владами, а згодом – в діаспорі. Мемуари можуть бути корисними не тільки для істориків через свою об’єктивність і участь самого автора в історичному процесі творення Української держави, але й для підприємців, кооператорів, економістів, які можуть запозичити досвід українського кооперативного руху, що в умовах чужинецьких режимів зумів захопити весь західноукраїнський ринок і частково польський аж по Варшаву і Краків!
   Сьогодні, як ніколи, стає актуальним клич з минулого: “Свій до свого по своє!” Як це втілювалось на практиці, згадує український кооператор, еміґрант, що був і залишався патріотом України всюди, де змушений був жити, ховаючись від більшовиків – у Німеччині, Австрії, Канаді і США.

Електронна версія

 


 

Зміст
Розділ 1. Устя Єпископське.............................................3
Розділ 2. В Чернівцях ..................................................28
Розділ 3. По матурі ......................................................50
Розділ 4. На університетських студіях ............................59
Розділ 5. Зі Львова до Кракова......................................70
Розділ 6. Буковина в роки першої світової війни..............78
Розділ 7. Московське урядування...................................81
Розділ 8. Революція . Берестейська угода.......................88
Розділ 9. ЗУНР.............................................................94
Розділ 10. Біженці ......................................................104
Розділ 11. У чортківській тюрмі.....................................108
Розділ 12. Процесування..............................................123
Розділ 13. Борщівські справи в 30-х роках XX ст ............127
Розділ 14. У “Фортуні новій ”........................................135
Розділ 15. Повернення в рідні краї................................145
Розділ 16. Спілка українських агрономів .......................160
Розділ 17. Наші об’єднання і промисли .........................164
Розділ 18. Осип Курилко..............................................168
Розділ 19. Українські підприємства у 1930-х роках..........188
Розділ 20. Друга світова війна......................................199
Розділ 21. На чужині....................................................253
Розділ 22. Канада........................................................293
Розділ 23. В Сиракузах................................................319
Післяслово.................................................................338
Умовні позначення......................................................340
СПИСОК СКОРОЧЕНь ...................................................346
ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК...................................................348

 

 


 

Абзаци на пробу

 

Розділ 9. ЗУНР

 

   На проповіді о. Ганкевич не згадав ні слівцем про розвал Австрії. В церкві був весь постерунок устецької жандармерії з відділом “ляндштурмаків” — наших вже підстаркуватих селян з Мельниччини.
   Я нетерпеливо очікував закінчення Служби Божої, першим вийшов з церкви і задержався коло надгробного пам’ятника о. Горбачевському, в сусідстві церковної брами. Як тільки почали прихожани виходити з церкви, я кожного просив на хвилинку задержатись, бо маю щось важне сказати. І послухали. Послухала жандармерія та задержалась разом зі своєю ляндштурмою.
   Коротко повідомив зібраних, що Австро-Угорської Монархії вже немає. Вона розпалась на різні національні держави. Українці Галичини проголосили свою самостійну Західно-Українську Народну Республіку. Створили свій перший уряд — Державний Секретаріат, який вже перебрав всю владу як у Львові, так і у всіх повітах Східної Галичини. Я закликав устецьких селян зійтись після обіду в Громадському домі, вибрати нову Управу громади. Вона має зажадати, щоб постерунок жандармерії негайно зложив зброю. Тимчасово призначити нового коменданта з жандармів-українців. 
   Селянство спокійно прийняло цю звістку до відома. Жандармерія не зреаґувала. До недільного вечора по всій Мельниччині була проведена зміна влади без найменшого спротиву.
   Я від’їхав до Іваня Пустого, щоб звідти потягом поїхати до Борщова. На Іванівському двірці застав кільканадцять наших стрільців, які вертали до своїх військових частин після відбутої відпустки. Наказав їм від’їжджати додому і вичікувати на виклик до військової служби вже від Української військової управи. Вони мене послухали і так зробили.
   На залізничних двірцях Іваня Пустого, Гермаківки, Волківців, Турильча і Борщова не було ніяких змін. Залізничні урядовці-поляки не покинули працю. Приїхавши до Борщова, я пішов впрост до Народного Дому. Там я застав всю нашу борщівську верхівку. Відбувалась нарада на тему праці в своїй Незалежній Республіці. Присутніми були всі члени новоутвореної Управи.
   Староста Фрідріх передав владу без спротиву і від’їхав з Борщова. Його заступники — комісари Федорович і Шмідт — заявили, що залишаються. З інших урядовців залишились тільки референт військових справ — спольщений німець та кілька жидів, таких як лікар Бартель, інженер-ґеометр, начальник уряду викупу тютюну і одна помічна особа. Решта відмовились співпрацювати. Залишили працю поляки-жандарми, судові працівники разом з начальником, інспектор освіти Левіцькі, начальник пошти. 
   При Повітовому Державному Комісаріяті створено Прибічну Раду з 12 членів з тим, що до неї увійшло по одному представнику від жидів і поляків. З наших людей до неї належали о. Малицький, суддя Петро Смаль, відпоручники нашого селянства і міщанства. Від поляків до неї ввійшов д-р Бурцович, а від жидів — купець і власник заїзного дому Фельдман. Польський парох Борщова відмовився від участі в Прибічній Раді, а десь від половини грудня представники жидів і поляків на засідання Ради не приходили. 
   Найгірше представлялась справа з військовиками. В повіті не було старшин, за винятком адвокатського конціпієнта д-ра Томковида з Глубічка, про якого знали присутні, що він якраз має приїхати у відпустку до своєї матері. Томковид був тільки хорунжий, а треба було бодай двох–трьох старшин вищого, ніж хорунжий, ранґу, щоб обсадити військовий реферат при Державному Комісаріяті та очолити військовий відділ в повіті, і зайнятися військовими маґазинами. 
   Комісар Мриц і д-р Роман Курбас вирішили хвилево наділити старшинськими ранґами осіб, які військовиками не були.
   Тому піднесли хорунжого Томковида до ранґи сотника, до вахмайстра жандармерії — Боднара, учителя Васильціва — австрійського стрільця — до ранґи четаря, а мене авансували на поручника. Я відмовився прийняти гідність поручника з тої причини, що я ніколи не був старшиною, а тільки звичайним однорічником, якого кілька військових комісій узнали за неспосібного до військової служби. Інші прийняли номінації. 
   За кілька днів ми отримали звістку, що в Чорткові буде зорганізована Окружна Військова Команда, а на її коменданта призначений отаман Оробко, родом з Буковини. 
   Мриц і д-р Курбас звернулись до нього з проханням прислати щонайменше двох–трьох старшин. Оробко пообіцяв прислати їх негайно, а прислав щойно за два тижні поручника Романівського і хорунжого Володимира Малицького. Рівночасно обнизив ранґи: Томковида — до четаря, Боднара — до хорунжого. А вчителя Васильціва цілком здеґрадував. 
   В понеділок Повітовий Державний Секретаріят Борщова розпочав своє урядування, висилаючи посланцями до всіх громад в повіті друковані проклямації про утворення ЗУНР з осідком у Львові під проводом д-ра Костя Левицького і про створення Державного Повітово­го Комісаріяту у Борщові. Всім громадянам сказано негайно прислати списки громадських комісарів в повіті, їх заступників, секретарів, списки жандармів і ляндштурми. Заряджено відновити роботу народних шкіл там, де уціліли будинки і вчительські кадри, а також закликано до послуху і точного виконання наказів Української влади.
   І я, як керівник Харчового Уряду, розпочав слідуючого дня своє урядування. З’явились до праці колишні австрійські старостинські комісари — Федорович і Шмідт. Одному з них передав ко­місар Мриц промисловий реферат, другому — колишній свій, тобто податковий. Військовий реферат тимчасово обняв бувший австрійський референт.
   Мені доручив комісар Мриц негайно зінвентаризувати два маґазини австрійського Староства — маґазини “Народної Торгівлі” і жида Блюменталя, а також зайнятись розв’язанням табору полонених італійців, який містився коло залізничного двір­­ця в Борщові. Працювали ці полонені на борщівськім філь­вар­ку жида-дідича Фельдшуґа та в Мушкатівці — в ордината Чар­ковського-Ґолієвського.
   Після інвентаризації виявилось, що запаси харчів такі малі, що їх не вистарчить навіть на те, щоб дуже скромно обділити на­селення повіту. До помочі мені приділено учителя Василь­ціва.
   Того ж самого дня ми розв’язали табір італійських військовополонених. Коменданта табору, австрійського старшини, вже не було. Залишились тільки підстаршини. Їм наказано оголосити полоненим, що ще сьогодні вечірнім поїздом виїдуть на свою батьківщину. На дорогу дістануть по 2 кг хліба кожний та трохи марґарину, а обдерті одержать старі австрійські мундири, щоб не світили голим тілом.
   Вечірнім потягом італійські полонені спішно покинули Борщів. Філія “Народної Торгівлі” перебрала за списками запаси харчів, які залишились в маґазині полонених. Під долівками в бараках знайдено понад 50 сотнарів метричних бараболі, яку полонені змаґазинували собі на зиму.
   Зараз після обняття урядування почали надходити з Секретаріяту Внутрішніх Справ накази, щоб чим швидше слати зерно і худобу до Львова на прохарчування міста. Борщівщина нічого не мог­ла післати, бо війна і посуха знищили все. 
   Зима 1917–1918 рр. була зовсім без снігу, а перший дощ випав щойно 23 червня і тільки після цього селяни почали пересіювати збіжжя вдруге і садити картоплю без особливої надії на врожай. Але осінь того року була тепла і така довга, що кукурудзу збирали до грудня. На осінні засіви видавали селянам через Уряд Відбудови Галичини жито та пшеницю, але ціни на них були високі —
700–800 корон за 100 кг. То мало хто з селян міг щось купити.
   За кілька днів по обняттю влади Державним Повітовим Секретаріятом в Борщові, вже були повідомлення від усіх громад містечок і сіл, що урядування перебрано і всюди панує порядок і спокій. Тільки деякі поляки висловлювались, що вони не погоджуються з доконаним фактом і не визнають Української влади. Але вони не чинили спротиву, та і не мали нікого за собою, бо була се мала горстка людей. Найбільш неприхильно був наставлений до нашої влади і прилюдно висловлював невдоволення ординат Чарковські-Ґолієвські, колишній мізерний поштовий урядничина. Його пізніше Повітова Військова Команда конфінувала58 і він мусів два рази на тиждень особисто зголошуватись у Військовій Команді. 
   По кількох днях після зміни влади в повіті через Борщівщину почали хаотично переходити австрійські військові частини, що повертались з Великої України. Все перло на Захід восвояси. По­трібно було з командирами цих відділів чи полків переговорювати на рахунок складення зброї, бо вертали вони в повному озброєнні. До прибуття двох старшин від отамана Оробка прийшлось нам давати собі раду самим і вести переговори про добровільне зложення зброї цілих полків.
   Все йшло добре, поки один мадярський полк не відмовився скласти зброю. Мадяри вимагали пропустити їх зі зброєю до українсько-угорської границі, щойно там її скласти. Крім того, вимагали для себе поїзд і достатньо харчів на дорогу. 
   На мій внесок комісар Мриц погодився виконати вимоги мадярів з тим, щоб негайно повідомити Окружну Команду в Чорткові і попросити вислати загін стрільців, які б забльокували поїзд з мадярами, коли той буде з’їжджати лісом з Вигнанки до Чорткова. 
   Мадярам видано цукор, каву-суроґат, марґарину та хліб і полк до вечора заваґонувався і від’їхав. Наші чортківські стрільці взяли поїзд з мадярами між Вигнанкою і Чортковом під обстріл, і мадяри без зброї опорожнили поїзд та пішки повандрували на Мадярщину. Борщівські харчі повернулись назад. 
   На ланах дідича Фельдшуга лежало багато зброї, а ми не мали можливості все позвозити і замаґазинувати. Комісар Мриц все телефонував до отамана Оробка, щоб той прислав людей забрати зброю. Оробко обіцяв та все відкладав. Щойно за два тижні прислані поручник Романівський і хорунжий Малицький очолили Повітову Військову Команду Борщова та зайнялись військовими маґазинами і покинутою зброєю. В короткому часі зброю було звезено на двірець, посортовано і заладовано.
   Нам вдалось благополучно відправити близько двох сотень рогатої худоби, що залишилась з австро-угорського обозу, а тримати її в Борщові не було де. Гірше вийшла справа з кіньми, які приміщено було в стайнях Фельдшуга. Там же були зложені всі сідла. Хоча сторожування було круглодобове, хтось зрізав з сідел всю грубу шкіру. Злочинців не вдалось викрити. 
   Вахмайстер жандармерії Бондар орґанізував загін з військовиків, що були у відпустках, для охорони військових маґазинів. Одної ночі розбишаки застрілили нашого стрільця на стійці і винесли деякі речі. Суддя Петро Смаль вів слідство, але не вдалося викрити бандитів, а запідозрених випущено. 
   З розпадом Австро-Угорщини багато бувших стрільців повернулись додому. Кілька разів повітова влада видавала до них заклики по всіх громадах: негайно зголошуватись у Військовій Команді до служби в рідній армії. Багато не послухало, скривалося. Жандармерія їх вишукувала і приводила до Військової Команди. Щойно в половині лютого 1919 року проголошено загальний перегляд мужчин від 18 до 45 років життя.
   Після заключення Берестейського миру посилилась контрабандна торгівля. Кілька днів після прибуття Романовського і Малицького до Борщова нічна стежа затримала групу пачкарів, що відчепила від потяга три двадцятитонні цистерни з нафтою, і спускала її до бочок, щоб в них переправити через Збруч. Ніяких документів на вивіз нафти у них, зрозуміло, не було. 
   Хорунжий Малицький службово дав мені знати про цей випадок, а я попросив його, щоб нафту стягнули на двірець, і наложив на неї конфіскату. Рівночасно через жандармські станиці повідомив кружки консументів59, щоб приїжджали за нафтою для своїх громад. Наступного дня давнішні запаси нафти і одна цистерна конфіскованої були розділені поміж всі громади Борщівщини.
   Того ж вечора відбулось засідання Прибічної Ради, на якому, між іншими справами, вирішено звільнити ці три цистерни. Я запротестував, подаючи підстави. Можу звільнити тільки одну цистерну з-під конфіскати за умови, що буде виплачена законна квота, а, крім того, пошкодовані передадуть безкоштовно кілька тонн цукру для потреб повіту.
   Слідуючого дня пачкарі принесли до Харчового Уряду посвідку за оплату на перевіз і засвідчення від “Народної Торгівлі” про одержаний цукор. Після того забрали свою цистерну нафти.
   За час мого урядування тих конфіскат менших і більших було багато. Пачкували переважно жиди, але були і наші пачкарі, навіть один священик. 
   Парох з Озерян о. Коростіль вислав з Дрогобича вагон свічок на адресу харчового відділу. Мене телефонічно запитали підтвердження зі стації Бучач. За моїм розпорядженням свічки доставили під конвоєм до Борщова і розділили між громадами і церквами. Залишилась якась мала частина. 
   Тоді по свічки зголосився о. Коростіль і вимагав їх видачі. Потім він вже прийшов з дозволом на вивіз свічок за Збруч. Я йому сказав, що вишлю засвідчення, де поділись свічки, і що харчовий уряд зверне гроші за них.
   При обнятті влади в повіті запас готівки в податковій касі був незначний, бо мало хто платив податки. Весь тягар утримання адміністрації лягав на харчовий уряд. І так було до липня 1919 року — до переходу за Збруч. За весь час мого урядування повіт одержав раз чи два приділ свічок. За ними треба було їхати до Станіславова або Дрогобича і супроводжувати вагони, щоб не пропали. Приділу цукру, солі, сірників не було взагалі. Все це ми діставали з конфіскат. 
   З весни 1919 року Борщівщина була завалена цукром з Наддніпрянщини, бо уряд УНР перевіз до Галичини великі транспорти цукру і сирих шкір. Харчовий уряд в Борщові закупив для повіту 60 тонн цукру, але не міг його розділити до переходу за Збруч в липні 1919 року. Кожна громада діставала цукру скільки хотіла, він навіть був у вільнім продажу. 
   В січні 1919 р. комісара Мрица відкликали до Станіславова, а на його місці залишився його заступник, адвокат д-р Роман Курбас. Це була добра, ідейна і солідна людина, але занадто нервова. Та й наступні події будь-кого могли вивести з рівноваги.
   На початку березня засідала поборова комісія з Борщова, до якої я входив, як представник Державного Повітового Комісаріяту. Перед початком роботи подзвонив д-р Курбас і попросив негайно прийти на перегляд новобранців. В той день я забрав з вертгеймівської каси всю готівку, бо намірювався іти до податкового відділу і не переніс грошей до огнетривкої каси, а замкнув в моїй підручній сильній дубовій касі. 
   Побір розпочато в поазбучному порядку громад. Проходив він спокійно і скоро. До обіду вже було відібрано понад сотню здатних до війська, яких відводили до Окружного суду. Звідти вечором мали їх відправити до Чорткова. Перегляд переходили і мужчини інших національностей, їх було звільнено. Ані один поляк не заявився служити в Українській армії. Жиди не з’явились також.
   Під час обіду розпочалась стрілянина і ніхто не знав, що діється. Виявилось, що новобранці збунтувались, роззброїли невеличкий відділ стрільців, здемолювали Державний Повітовий Комісаріят, поштовий і податковий уряди і нападають на мешкання жителів. Зв’язок також було пошкоджено. 
   Через п’ять годин непослух новобранців вщух. За мною прийшов де­сятник Гринчук з відділом стрільців та просив, щоб я перебрав на себе Державний Повітовий Комісаріят, бо комісар Курбас не відзивається. 
   Будинок Комісаріяту був у жахливому стані — всі акти, документи валялись на коридорах, по вулиці, обі вогнетривкі каси були розбиті, а моя — дубова — стояла ненарушена, бо ніхто не припускав, що в ній є гроші. Я розпорядився позбирати акти, поставити варту і завідомити повіт. До вечора все було впорядковано, а вночі прибув загін стрільців і повернув спокій. Новобранці розбіглися по своїх домівках. 
   Військова патруля затримала нашого молодця Чорнія з Королівки на гарячому вчинку. Мав він на своїй совісті багато грабунків того дня, про що ствердили наочні свідки. Воєнний суд засудив його на кару смерті через розстріл. Вирок був виконаний на цвинтарі в присутності о. Малицького, який висповідав його і відпровадив на місце страти. Звістка про борщівські події рознеслась по цілому повіті, але всюди панував спокій, окрім Ґермаківки.
   Під час постоїв московських полчищ в 1915–1916 рр. якийсь “настоящий” москаль здезертирував і скривався в Ґермаківці до приходу австро-німецьких військ в 1917 р. Оженився з донею того селянина, в якого переховувався. Зараз після борщівських подій він проголосив в Ґермаківці комуну, підібравши для своєї комуністичної роботи кілька бідняків. Вони здобули зброю, несподівано роззброїли місцевий постерунок жандармерії і не тільки створили місцевий ревком в Ґермаківці, але збирались творити комуни і ревкоми в інших місцевостях Мельниччини. В Іваню Пустім їм це вдалось зробити, а на Мельницю вислали розвідку. 
   В Мельниці квартирував в дворі ґрафа Борковського ескадрон кінноти УНР під командою сотника Байрака, мого товариша з Чернівецького університету і Академічного Товариства “Січ”. Його повідомили про заколот червоних і попросили допомоги.
   По дорозі до Іваня Пустого загін Байрака перехопив розвідку комуни і довідався, що їх основні сили, отаборившись на двірці в Іваню, готуються до наступу на Мельницю. 
   Сотня Байрака окружила двірець. Зав’язалась перестрілка. Комуністи зрозуміли безвихідність свого становища і здались. Хлопці Байрака всипали кожному нагаїв і відпустили додому. Найбільше обірвав сам організатор комуни. Наші кіннотники забували рахубу нагаїв і повертали до початку. А коли скінчили, москаль пошкандибав в напрямі Залісся, а звідти подався за Збруч, навіть не заходячи до своєї дружини.
   Ще в часі борщівських подій державний комісар д-р Курбас втратив натхнення до праці. Після двох місяців свого урядування він заявив, що покидає Борщів, бо його нерви не видержують. Мої умовляння-переконування не дали ефекту. 
   Курбас з дружиною і донею покинув Борщів. По дорозі мав вступити до Секретаріяту Внутрішніх Справ і подати до відома свою резиґнацію та попросити призначення іншої особи на його місце.
   Актив Управи тимчасово передав кермо повітової влади судді Петру Смалю. Він погодився, а невдовзі прийшло підтвердження на нього з Секретаріяту Внутрішніх Справ. Мене призначено заступником Державного Повітового Комісара. Смаль не покидав своєї роботи керівника суду. Я заступав його, коли він засідав у суді.
   Закінчення перегляду військовозобов’язаних відбулося спокійно. Як мені відомо від пор. Романівського і хор. Малицького, спричинив непослух новобранців старшина, який їх перебирав після перегляду, своєю нетактовною поведінкою.
   З початком квітня повітовим комісаром Борщівщини призначено адвокатського конципієнта Василя Бараника, який невдовзі прибув перебирати справи. Він не довго урядував, бо почались відступи Галицької і УНР армій. Частини обох армій і втікачі зі Сходу і Заходу заполонили Борщівщину. В Державному Комісаріяті з ранку до ночі був великий рух і багато роботи. 

 

Коментарі  

# ЦінаДарья 06.07.2017, 11:21
Доброго дня! Скажіть, ціни вказані без помилок? 3600 грн. за перший том і 2700 за другий? Тобто дві книги коштують 6 тисяч триста гривень?!
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
# RE: Цінаtaras 06.07.2017, 13:21
Доброго дня! Так. Ось лінк, де Ви зможете знайти ще таку літературу. https://www.enioshop.sk/knihy
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
# Работы ВасильчукаВладимир 19.03.2018, 05:01
Зайдите в сообщество Атмосфера Человека, посвящённое энергоинформационной психологии и тонкоматериальным телам. Оно носит исключительно не коммерческий характер vk.com/holistic_personality_development
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
# хочу придбати нотиіван 04.11.2017, 10:23
Скажіть будь ласка чи маєте Архиєрейську Літургію з Чином Освячення Собору?
Літургія для мішаного хору,
Колядки.
І як можна замовити і оплатити?
Щиро дякую
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата
# RE: хочу придбати нотиtaras 06.11.2017, 13:01
Дякую за Ваші запитання. Сподіваюся, з часом будемо мати і Архиєрейську Літургію з Чином Освячення Собору.
Літургія для мішаного хору є в книгарні на музику Леонтовича, Стеценка, Стельмащука http://soroka.lviv.ua/index.php/bookshop?catid=8.
Замовити і вибрати спосіб оплати також можна через наш сайт.
Дякую.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата